Батько прийшов з роботи додому, увімкнув футбольний матч та чекав, коли вже йому дружина принесе вечерю. Жінка в цей момент намагалася укласти дітей спати, які верещали на всю хату, а от батько навіть не намагався їй допомогти.

Правда, цей вечір був не такі, як всі інші. Дружині не вистачало терпцю й вона вирішила піти. Жінка просто пішла та грюкнула дверима.  Батько залишився з дітьми наодинці і його світ змінився назавжди. Він не знав, як чинити далі. Через декілька днів чоловік вирішив написати дружині листа: 

«Люба моя,

В той вечір я не хотів, щоб все так склалося. Я прийшов втомлений з роботи і хотів просто відпочити. Я весь день думав про те, щоб нарешті повернутися додому та подивитися той клятий матч.

Я помітив, що ти теж втомлена і без настрою. Діти кричали та не хотіли лягати спати. І тут ти задала мені запитання:

«Тобі що важко допомогти? Внеси лепту у виховання дітей…» — запитала ти, зменшивши звук.

Це мене розлютило і я тоді сказав: «Я від ранку до вечора працюю на роботі, щоб ти ні про що не думала і могла в своє задоволення гратися в ляльковий будиночок».

Не люблю сварки, але в той вечір полилися аргументи на підвищених тонах. Ми запевняли один одного, що втомилися, я тоді наговорив тобі поганих речей і ти вибігла з дому. Ти залишила мене одного з дітьми…

Я їх нагодував вечерею та й вложив спати. Наступного дня я був змушений взяти вихідний на роботі, бо не було кому залишитися з дітьми. 

Я пройшов через всі сльози і скарги.

Я просто бігав, немов муха в окропі, і не мав хвилинки, щоб присісти. 

Мені було дуже важко одягати дітей та гріти кашу. А ще потрібно було помити кухню. 

Я хотів поділитися своїми проблемами, а моєму найстаршому співрозмовнику було 10 років. 

У мене не було можливості нормально сісти за стіл і насолодитися їжею — треба було весь час дивитися за дітьми.

Після обіду я вже був такий виснажений, що просто хотів завалитися на ліжко і проспати добу. До вечора я взагалі не мав сил. Поспати міцно мені так і не вдалося, хоча діти спали, але малюк прокидався кожні три хвилини. 

Я прожив без тебе два дні і одну ніч. Я все зрозумів.

Я зрозумів, як ти втомлюєшся.

Я зрозумів: бути матір’ю — постійна жертва.

Я зрозумів, що ти за день втомлюєшся більше, ніж я. Адже моя робота складається з 10 годин щодня, а ти працюєш 24/7 і без вихідних.

Я вперше задумався про те, що ти б теж була не проти будувати власну карєру та заробляти хороші гроші, але пожертвувала всім заради самі.

Тоді я задумався про те, як ти фінансово залежиш від мене і у тебе звязані руки.

Я згадав, як до народження нашого меншого ти розповідала, що хочеш піти в спортивний зал. Ти так і не пішла…

Ти взагалі не зустрічаєшся з друзями, адже у вільний час намагаєшся просто поспати хоча б хвилинку.

Кожен день тебе оточує метушня і шалена праця, адже тебе просто замикають вдома з дітьми і ти не бачиш, що відбувається навколо. 

Я пишу тобі цього листа, тому що зрозумів свою помилку. Я зрозумів, що ти у мене найкраща та найвідважніша і я ще дуже сумую за тобою.

Тепер я завжди буду намагатися допомогти тобі і ніколи не буду докоряти.

Пробач мені, кохана!»

На жаль, в нашому суспільстві роль жінки значно применшується й цінуються лише досягнення чоловіка. Розповсюдьте цей лист серед своїх друзів, щоб всі ми, врешті-решт, почали вихваляти найважливішу в світі професію — професію матерів.

Що ви думаєте з цього приводу?